"Ревізор" М.В. Гоголь

П’єса «Ревізор». Творча історія. Образи чиновників. Образ Хлестакова та його динаміка. Засоби комічного у творі. Специфіка художнього конфлікту й жанру п’єси

Театр — велика школа і кафедра.

М. Гоголь

«У “Ревізорі”,— писав Гоголь,— я зважився зібрати в одну купу все погане в Росії... усі несправедливості, які чиняться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше потребують люди справедливості, і за один раз посміятися над усім».

Перше видання комедії М. Гоголя «Ревізор». 1836

Ось рядки з листа Гоголя до Щепкіна після постановки «Ревізора»: «Усі проти мене. Найменша тінь істини — і проти тебе повстають, і не хтось один, а цілі стани».

УС. Сюжет твору «Ревізор» нагадує комедію Г. Квітки-Осно- в’яненка «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», написану російською мовою (1827). В українського письменника головний герой, петербурзький чиновник Пу- столобов, потрапляючи до провінційного містечка, навмисно вдає з себе ревізора, а гоголівський Хлестаков випадково стає ним, тому що за ревізора його приймають самі чиновники. Це зміщує акцент з героя-пройдисвіта на абсурдність російської дійсності.

Відомо, що перший переклад «Ревізора» українською було зроблено 1875 р., і належить він відомому українському письменникові, драматургові, театральному акторові М. Кропивницькому. Перекладав п’єсу для свого театру й М. Садовський. Українською «Ревізора» також перекладали: В. Сімович, О. Коваленко, Остап Вишня, Антін Хуторян, Василь Шкляр та інші.

Історія написання комедії «Ревізор»

В одному з листів до О. Пушкіна М. Гоголь просив дати «який- небудь сюжет, хоча б який-небудь смішний чи не смішний, але суто російський анекдот. Рука дрижить написати тим часом комедію».

Олександр Сергійович порадив написати комедію про удаваного ревізора. М. Гоголь із задоволенням і натхненням працював над твором протягом п’яти місяців, багато разів переписував створене. Останні виправлення було розглянуто театральною цензурою за п’ять днів до прем’єри, що відбулася 19 квітня 1836 року. Гоголь запевняв Пушкіна, що «духом буде комедія на п’ять дій і, клянуся, буде смішнішою за чорта».

Після виходу у світ «Мертвих душ» Гоголь знову взявся за переробляння комедії, і лише шоста редакція твору виявилася остаточною. Цензура не дуже прискіпувалася до комедії, як то було з іншими творами Гоголя. На думку деяких дослідників, так сталося через те, що й цензори, і глядачі сприйняли «Ревізора» як водевіль, кумедну історію із життя провінційного містечка.

Калейдоскоп цікавого

Гоголь, повертаючись зі своєї літньої подорожі через Київ до Петербурга, разом зі своїми друзями провів оригінальну репетицію «Ревізора». Він попросив свого товариша Пащенка виїжджати раніше за нього й поширювати чутки, що за ним їде ревізор, який ретельно приховує справжню мету своєї поїздки. Завдяки такому трюку мандрівники їхали надзвичайно швидко, тоді як іншим разом їм доводилося по кілька годин чекати коней.

ТЛ. Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викрито негативні суспільні та побутові явища, виявлено смішне в навколишній дійсності чи людині.

Тема п’єси М. Гоголя «Ревізор» — зображення життя чиновництва в сучасній авторові Росії шляхом показу комедійних, сатиричних ситуацій та характерів у маленькому провінційному містечку. Чиновництво зображене як втілення лицемірства, заздрості, хабарництва, жорстокості, неуцтва та невігластва.

Жанр твору М. Гоголя «Ревізор» визначають як соціальну сатиричну комедію, тому що автор порушує в ній важливу суспільну проблему громадянського служіння й показує істинне обличчя державних чиновників, «слуг царя та народу».

П’єса пронизана сатиричним пафосом, у ній цінні не тільки комічні ситуації, а й сатиричні характери героїв.

Фрагмент одного з малюнків, зроблених М. Гоголем до комедії «Ревізор»

Композиція

Відомий театральний режисер В. І. Немирович-Данченко у статті про «Ревізора» зауважив, що навіть найгеніальнішим драматургам потрібно було кілька сцен для того, щоб «зав’язати п’єсу». У «Ревізорі» ж єдина перша фраза городничого — і пішла круговерть, п’єса вже туго зав’язана. Причому зав’язана щільно, в один вузол, «всією своєю масою», долями всіх основних персонажів.

Отже, зав’язкою є повідомлення поштмейстера Шпекіна про приїзд ревізора. Далі дія розвивається стрімко: городничий дає розпорядження чиновникам прибрати вулицю, навести лад у тих установах, якими вони опікуються. Поміщики Добчинський і Бобчинський повідомляють новину, що в готелі вже живе чиновник, який може бути ревізором. Городничий терміново виїжджає знайомитися з ним. Хлестаков, побачивши, що його приймають за іншого, за ревізора, розуміє вигідність свого становища і, не спростовучи цього, приймає правила гри. Він оглядає богоугодні заклади, оселяється в городничого, приймає чиновників містечка й бере від них хабарі під виглядом позики. До нього вже біжать прохачі та скаржники. Хлестаков нахабніє і залицяється до дружини городничого, а потім до його дочки, ще й просить її руки.

Кульмінаційним моментом є вихваляння Хлестакова, ніби він обіймає високий чин у Петербурзі та його там дуже поважають. Городничий і його дружина торжествують та мріють про розкішне життя у столиці. чиновники вітають начальницьке подружжя, ледь не луснувши від заздрощів.

Хлестаков поспішно їде з міста, після чого настає розв’язка: поштмейстер повідомляє, що він прочитав листа удаваного ревізора, якого той надіслав своєму петербурзькому другові-журналісту. Закінчується твір «німою сценою» — чиновники дізнаються, що приїхав справжній ревізор.

У комедії є така композиційна особливість, як відсутність у ній головного героя. Таким героєм став збірний образ чиновництва та купецтва.

Художні образи

Провінційне містечко, у якому зупинився Хлестаков, завдяки комічному непорозумінню розкрило всю мерзенність звичаїв та характерів місцевих чиновників. Коли городничий та його наближені дізналися про те, що незабаром приїде ревізор, то спробували навести лад — прибрати вулицю, якою їхатиме ревізор, захаращені непотребом державні приміщення, надягти на пацієнтів лікарні чисті ковпаки. Але багато чого самим лише розпорядженням не виправиш — не вивезеш гори сміття, не побудуєш церкви, а головне — «не примусиш мовчати всіх ображених».

Отже, Гоголь показує, що побут провінційного містечка залежить від того, як чиновники ставляться до виконання своїх службових обов’язків. Замість того, щоб протистояти беззаконню й піклуватися про благо міщан, вони пиячать, беруть хабарі, грають у карти, пліткують. Городничий, наприклад, навіть із гордістю заявляє: «Тридцять років живу на службі! Трьох губернаторів обдурив!» Не приховує своїх вад і суддя: «Я кажу вам одверто, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша справа». Поштмейстер «із цікавості» читає чужі листи. Найбільш «освіченим» серед персонажів виявляється суддя Ляпкін-Тяпкін — за все життя прочитав п’ять чи шість книжок, тому, на думку інших, «дещо вільнодумний».

П. Боклевський. Іван Хлестаков

Попечитель богоугодних закладів Земляника — «чоловік товстий, але обманщик тонкий». У лікарні, якою він опікується, люди мруть, як мухи; лікар- іноземець і слова не розуміє російською мовою. Принагідно Земляника готовий донести на своїх товаришів по службі — і на поштмейстера, і на суддю, і на наглядача училищ.

У п’єсі немає позитивного героя.

Сам письменник пояснював це так: саме лише виявлення пороку (вад, хиб) створює у глядача позитивний ідеал, «відвертає» людину від усього поганого. Позитивним героєм у цьому випадку стає сміх. Однак він приправлений значною мірою сумним авторським почуттям.

Комедія вражає майстерністю відтворення комічних або сатиричних ситуацій, діалогів та віртуозно виписаними характерами. Особливо добре характеризує персонажа його мова. Так, городничий, який звик розпоряджатися, указувати, робити зауваження, лаяти, не соромиться висловлюватися грубо: «А хто буде незадоволений, то йому опісля дам такого незадоволення...», «Ось я їх, каналій...», «Що, самоварники, аршинники.». У спілкуванні з Хлестаковим, якого городничий уважає ревізором, його тон змінюється до улесливо-підлабузницького: «Інший городничий, звичайно, дбав би про свої вигоди; але, чи вірите, що навіть як лягаєш спати, все думаєш: «Господи Боже ти мій, як би так улаштувати, щоб начальство побачило мою відданість і було вдоволене?!» Чи нагородить воно, чи ні, звісно, його воля, принаймні я буду спокійний у серці. Коли в місті у всьому порядок, вулиці заметено, арештантів добре тримають, п’яниць мало. то чого ж мені більше? їй-богу, і пошани ніякої не хочу. Воно, звісно, привабливо, але проти доброчинності все прах і суєта»; «В інших містах, насмілюсь доповісти вам, градоправителі і чиновники більше турбуються про свою, тобто, користь; а тут, можна сказати, немає іншого помислу, крім того, щоб благодіянням і невсипущістюзаслужити увагу начальства». Іноді у своїх твердженнях він доходить до комічного абсурду: «Там купці скаржились вашому превосходительству. честю запевняю, і наполовину нема того, що вони кажуть. Вони самі обманюють і обмірюють народ. Унтер- офіцерша набрехала вам, нібито я її висік; вона бреше, їй-богу, бреше. Вона сама себе висікла».

А. Константиновський. Ілюстрація до комедії М. Гоголя «Ревізор»

Хлестаков нахапався у «вищому світі» дечого по верхах, тому навчився вивертатися, напускати туману в очі, видавати себе за нагоди не за того, ким є насправді. Коли ж молодик захоплюється вихвалянням та брехнею, то не може спинитися й ледь не сам починає вірити своїм нісенітницям:

«Хлестаков. Та мене вже скрізь знають. З гарненькими актрисами знайомий. я ж бо теж різні водевільчики. Літераторів часто бачу. З Пушкіним на дружній нозі. Бувало часто кажу йому: «Ну, що, брате Пушкіне?» — «Та так, брате»,— відповідає було: «Якось так усе.» Великий оригінал.

Анна Андріївна. То ви й пишете? Як це, мабуть, приємно письменникові. Ви, певно, і в журнали вміщуєте?

Хлестаков. Так, і в журнали вміщую. Моїх, зрештою, багато є творів: «Одруження Фігаро», «Роберт Диявол», «Норма». Уже й назв навіть не пам’ятаю».

У комедії Гоголя навіть прізвища героїв промовисті — Ляпкін-Тяпкін, Держиморда, Уховертов, Сквозник-Дмухановський та ін.

Ідея

Беззаконня, казнокрадство, хабарництво, пияцтво показано в «Ревізорі» не як індивідуальні вади чиновників провінційного міста, а як повсякденну практику у всій сучасній письменникові Російській імперії. На думку автора, між інтересами чиновничої бюрократії та її істинними обов’язками служити народові існує нездоланний конфлікт, який варто розв’язувати за допомогою нещадної зброї сміху. Адже сміх — «єдиний чесний, благородний персонаж. комедії» і «сміху боїться навіть той, хто нічого не боїться».

Д. Кардовський. Ілюстрація до п’єси М. Гоголя «Ревізор». Городничий. 1922

Деякі сучасники сприймали п’єсу «Ревізор» як кумедний фарс або водевільчик. Справді, у творі багато фарсових ситуацій, коли городничий у метушні нап’яв на голову коробку з-під капелюха замість власне капелюха, або коли Бобчинський, який підслуховував, упав разом із дверима, чи коли налякані чиновники, тікаючи, застрягли у дверях. Смішні й виверти Хлестакова, який не відмовляється від того, щоб позалицятися і до дружини городничого, і до його дочки.

Але широка картина чиновничо-бюрократичного правління кріпосницької Росії 1830-х рр. засвідчує сатирично-критичну спрямованість твору, а отже, те, що зміст п’єси значно ширший та глибший.

ЛК. Хоча в гоголівському «Ревізорі» серед персонажів немає позитивного героя,

прискіпливі театрознавці знайшли його. Це — сміх, за допомогою якого автор пропонує глядачам «розлучитися зі своїм минулим».

І хоча вже скільки часу людство намагається весело відхреститися від свого непривабливого минулого, нічого не виходить. Немов бур’ян крізь асфальт, пробиваються через досягнення прогресу людська жадібність, злодійство, лицемірство, шахрайство, цинізм та обман.

Тому так довго й постійно зберігається інтерес до цієї геніальної комедії Миколи Гоголя. Адже городничі зі своїми молодими командами спокійно живуть і в наш час.

Прем’єрну виставу «Ревізор» Київського театру на Липках повною мірою можна вважати авторською, оскільки режисер- постановник Валентин Козьменко-Делінде створив сценографію й костюми, розробив музичне оформлення. Це сприяє цілісному сприйняттю вистави, усвідомленню її естетичного значення. У цій виставі епоха — не важлива, а важливі характери, гоголівський текст, пропущений крізь призму часу.

На фото — Добчинський (Сергій Кучера), Хлестаков (Роман Лях) і Городничий (Максим Михайличенко)

Розширюємо світогляд

Фарс — драматичний або кінематографічний твір легкого змісту із зовнішніми комічними прийомами. Для фарсу характерні неправдоподібні парадоксальні ситуації, численні перебільшення, гра слів.

Водевіль — п’єса легкого комедійного змісту, у якій діалоги чергуються з піснями й танцями. В Україні водевіль має і свої національні джерела. Відомі автори водевілів — Іван Котляревський («Москаль-чарівник»), Василь Гоголь-Яновський («Простак, або Хитрощі жінки, перехитрені солдатом»), Леонід Глібов («До мирового»), Марко Кропивницький («По ревізії», «Зальоти соцького Мусія», «За сиротою і бог з калитою») та інші.

Репертуар — сукупність драматичних, оперних, музичних творів, які виконують протягом певного часу в театрі, на концертній естраді. Репертуар відображає певні ідейні й художні позиції театру. Уперше термін репертуар було використано 1847 р. Окрім того, під репертуаром можуть розуміти й сукупність ролей, музичних партій, літературних творів, з якими виступають окремий актор, співак, читець, музикант.

Літературний ринг

Автор «Ревізора» — ворог Росії. Це юна Росія, в усій своїй нахабності й цинізмі (Ф. Булгарін, сучасник М. В. Гоголя, критик)	«Ревізор» — це сучасна комедія, у якій порушено суспільні теми, змальовано живих людей, а не узагальнені людські вади (В. Андросов, сучасник М. В. Гоголя)

То хто ж автор «Ревізора» — ворог чи друг? Аргументуйте свою думку.

1. Яке завдання ставив перед собою М. В. Гоголь, беручись за створення комедії «Ревізор»?

2. Яку роль, на думку сатирика, виконує театр у житті людей, суспільства?

3. Прочитайте епіграф до твору. Як, на вашу думку, слід розуміти його зміст? Який прийом використав автор, обравши цей епіграф?

4. Яка подія є зав’язкою в п’єсі?

5. Чому звістка про ревізора налякала все місто?

6. Хто такий Хлестаков?

7. Як він опинився в провінційному містечку?

8. Як його характеризує служник Осип?

9. Які почуття виникли в городничого, коли він побачив «ревізора» і почав із ним розмовляти? Як змінилися вони потім?

10. Які надії покладав городничий і його дружина на майбутнього зятя?

11. Що ріднить Хлестакова й городничого?

12. Що дає М. В. Гоголеві прийом «репліка вбік»?

13. Чому цей прийом відсутній під час змалювання образу Хлестакова?

14. Опишіть «галерею» чиновників міста, яких зображує письменник у комедії?

15. Чим є V дія в композиційному плані?

16. Як ви можете охарактеризувати мову городничого?

17. Чому глядачі й читачі образилися на комедію М. В. Гоголя?

1. Проаналізуйте, як та якою мірою Хлестаков відрізняється від чиновників містечка, у якому його помилково почали вважати за ревізора.

2. Над чим сміється М. В. Гоголь у своїй комедії «Ревізор»? Що смішне, а що сумне в п’єсі?

3. Літературознавці вважають, що головним героєм комедії є сміх. Чи згодні ви з цією думкою?

4. Наскільки, на вашу думку, актуальна комедія М. В. Гоголя «Ревізор» у наші дні?

Запам’ятайте! Комедія М. В. Гоголя «Ревізор» — знаковий твір у російській та світовій літературах. За допомогою вдалого літературного прийому — використання анекдотичного випадку — авторові вдалося показати в житті чиновників провінційного містечка життя всієї чиновницької держави.

Усвідомте, що обман рано чи пізно буде викрито. Народне прислів’я говорить про те, що брехнею світ пройдеш, та назад не повернешся; тож сміх — це серйозна зброя у боротьбі з недоліками в характерах людей; і сміху боїться навіть той, хто нічого не боїться.

1. Створіть колективний портрет чиновників провінційного містечка, зробіть висновки про дотримання законності в державі.

2. Уявіть ситуацію і складіть алгоритм своїх дій, поясніть свої вчинки та міркування.

• Ви потрапили в товариство, де вас прийняли за якусь знаменитість — чемпіона з певного виду спорту, переможця телевізійного конкурсу, актора чи когось іншого. Вам приємно, лестить загальна увага. Та й коли ще трапиться опинитися в такій ролі?

• У вашому колі спілкування з’явилася людина, яка видає себе зовсім не за ту, якою вона є за характером,— вдає із себе добру, товариську, старанно приховуючи свої заздрість та злостивість.