Повість М.В. Гоголя "Шинель"

Повість «Шинель». «Маленька людина» — літературний тип М. В. Гоголя

1. Подумайте, які «таємниці Гоголя» ви хотіли б розгадати й чому.

2. Яку збірку називають «Петербурзькими повістями»?

3. Яким у них постає Петербург? Які твори увійшли до збірки?

Нам, звісно, смішна обмеженість Акакія Акакійовича, але ми водночас бачимо його незлобивість, бачимо, що він взагалі перебуває поза егоїстичними розрахунками, корисливими мотивами, що турбують інших людей. Перед нами немов істота не від світу цього.

Ю. В. Манн

Історія написання повісті

Повість «Шинель», що увійшла до циклу «Петербурзьких повістей», спочатку мала гумористичний характер, адже з’явилася вона завдяки анекдоту. М. В. Гоголь, за словами П. В. Анненкова, «дослухався до зауважень, описів, анекдотів... і, траплялось, користувався ними».

Якось письменник почув історію про бідного чиновника, що дуже любив полювання. Ціною жорсткої економії й виснажливої праці він зібрав гроші та придбав дорогу рушницю. Але першого ж дня, коли він на човні вирушив Фінською затокою, рушниця упала у воду. Утрата так засмутила чиновника, що він захворів і був на межі життя й смерті. Товариші, дізнавшись про цю пригоду, зібрали гроші й купили йому таку саму рушницю. Із цієї історії виник задум написати повість, у якій би розповідалось про бідного чиновника, що виплекав собі мрію, а потім утратив бажане.

Перша редакція повісті (1839) мала назву «Повість про чиновника, який краде шинелі». У цій редакції головний герой Тишкевич ще не мав імені. Пізніше прізвище було змінене на «Башмакевич», а потім — на «Башмачкін».

Тема, проблеми, порушені в повісті «Шинель»

«Шинель» розвиває тему «маленької людини», яку почали порушувати й розкривати в російській літературі М. Карамзін у «Бідній Лізі» та О. Пушкін у «Станційному наглядачі». Але Гоголь вбачає причину зла не в людях, а в улаштуванні життя, де привілеїв не має переважна більшість людей.

Темою повісті «Шинель» стала реалістично-фантастична історія дрібного петербурзького чиновника, який жив бідним непомітним життям без мрій і прагнень, радів своїй роботі переписувача паперів. Коли виникла необхідність придбати нову шинель, йому довелося економити на всьому. Омріяна річ придбана, але її тут же вкрали, і ніхто не допоміг знайти злочинців. Це призвело до смерті героя, а помститися він змії1, лише з’явившись привидом до кривдника.

У повісті порушено проблеми суспільні, етичні та естетичні. Образ Акакія Акакійовича розглядали як жертву бюрократичної системи й байдужості. Підкреслюючи типовість долі «маленької людини», Гоголь говорить, що не важливо, у якому департаменті це сталося. Після смерті Башмачкіна його місце одразу посів інший чиновник, ніхто не відчув утрати,— логічний ланцюжок замкнувся.

Етичні проблеми письменник прагнув розв’язати, закликаючи до великодушності й справедливості, адже кожна людина має право на повагу. І в слабкому протесті проти канцелярських жартів та одвертих знущань — «Облиште мене, і навіщо ви мене кривдите?» — звучать інші слова: «Я брат твій».

Естетичні проблеми автор розв’язує завдяки майстерному використанню всіх виражально-зображальних засобів художньої літератури.

Обкладинка до повісті М. Гоголя «Шинель»

Жанр повісті

Жанр «Шинелі» визначають як повість, але не стільки за обсяг (твір не перевищує двадцяти сторінок), скільки за величезну смислову наповненість. Проста історія про бідного чиновника набула значного філософського підтексту. Це не просто викривально- сатирична повість, а художній твір, який розкриває вічні проблеми людського життя, сенс самого буття людини на землі.

Побутовий, психологічний, філософський плани повісті

Повість «Шинель» має кілька планів — побутовий, психологічний та філософський. Письменник зображує життя, побут бідного чиновника, який ледь животіє на свою мізерну зарплатню; дозвілля чиновників — вечірки із шампанським та грою в карти, де Башмачкін почувався зайвим. За п’ятдесят років він практично не нажив майна — жодних речей. Такими убогими були й вулички Петербурга, де мешкав герой.

Пильну увагу Гоголь звертає на психологію героїв, особливо чиновників. якщо перед ними людина слабка, беззахисна та ще й низького чину, то можна до неї ставитися з неповагою, насмішкою чи навіть презирством: «Сторожі не тільки не вставали з місця, коли він проходив, але навіть і не дивились на нього, немов через приймальню пролетіла звичайна муха».

Кожна людина має право на повагу та співчуття; зло й жорстокість у будь- яких їхніх проявах неприпустимі; людина, прийшовши на землю, виконує своє призначення; необхідно усвідомлювати свої гріхи та прощати інших — ось такими є провідні ідеї гоголівського твору.

Образ Башмачкіна та засоби його створення

Найчастіше письменник вдається до прямої авторської характеристики: він змальовує портрет головного героя («низенький на зріст, трохи рябуватий, трохи рудуватий, трохи навіть на вигляд підсліпуватий, з невеличкою лисиною на лобі, зі зморшками по обидва боки щік»), історію його імені, ставлення до нього з боку начальства та з боку товаришів по службі («У департаменті не виявляли до нього ніякої пошани. начальники поводилися з ним якось холоднодеспотично. Молоді чиновники підсміювалися й глузували з нього, скільки ставало канцелярської дотепності, розказували тут же при ньому всякі вигадані про нього історії <...> сипали на голову йому папірці, називаючи це снігом. Та ні одним словом не обзивався на це Акакій Акакійович. Мало сказати: він служив ретельно, ні, він служив з любов’ю. Там, у цьому переписуванні, йому ввижався якийсь свій розмаїтий і приємний світ»). Башмачкін — людина невибаглива, яка уміла бути задоволеною своєю долею навіть з мізерної зарплатні й цілковитої неповаги на роботі, на орендованій квартирі та з найдешевшою їжею. Чиновник однієї з найнижчих категорій просуватися по службі не міг через брак освіти, боязкість та невпевненість у собі. його мова обмежена («Акакій Акакійович висловлювався здебільшого прийменниками, прислівниками, і, нарешті, такими часточками, що зовсім нічого не означають»), він не може виконати навіть найпростішого творчого завдання, яке дає начальник, здатний лише сумлінно переписувати папери.

Ілюстрація Кукриніксів до повісті М. Гоголя «Шинель»

Необхідність придбати нову шинель ніби переродила чоловіка — «він живився духовно, носячи в думках своїх вічну ідею майбутньої шинелі. Відтоді неначе він одружився, неначе якась інша людина присутня була з ним, неначе він був не сам, а якась приємна подруга життя згодилася з ним проходити разом життєву путь,— і подруга ця була не хто інша, як та сама шинель на товстій ваті, на міцній підкладці, що її й не зносити».

Кричуща несправедливість — пограбування, абсолютна байдужість чиновників щодо виконання своїх обов’язків — пошуку злочинців, грубе й жорстоке ставлення «значної особи» настільки вплинули на героя повісті, що звели його в могилу. Людини не стало, але цього не помітили навіть у департаменті, де він працював. А коли з’ясувалася причина відсутності Акакія Акакійовича, то його одразу ж замінили іншим. нічого не змінилося і в місті, ніби й не було такої людини на світі взагалі. Але письменник, який ставився до свого героя якщо не з симпатією, то із явним співчуттям, не міг цього так залишити. Тому продовжує історію чиновника уже в містично-фантастичному дусі: привид з обличчям Акакія Акакійовича знімає верхній одяг із перехожих і наводить жах на всіх петербуржців. Триває це доти, поки привид не натрапив на «значну особу», не відібрав у генерала шинель і не нажахав того до нестями.

Б. Кустодієв. Ілюстрація до повісті М. Гоголя «Шинель»

Образ столиці (як чужого й ворожого для людини простору)

Столиця Петербург постає в повісті як чужий і ворожий для людини простір. Тисячі чиновників біжать уранці до своїх департаментів, цілоденно сидять за роботою, отримуючи мізерну платню, потерпаючи від принижень з боку начальників. «Значна особа», наприклад, «завів, щоб нижчі чиновники зустрічали його ще на сходах, коли він приходив на посаду; щоб до нього просто з’явитися ніхто не смів, а щоб відбувалось усе порядком найсуворішим: колезький регістратор доповів би губернському секретареві, губернський секретар — титулярному, чи якому випадало іншому, і щоб уже таким способом доходила справа до нього»; «Звичайна розмова його з нижчими відзначалася суворістю і містила майже три фрази: «Як ви смієте? Чи знаєте, з ким говорите?

Чи розумієте ви, хто стоїть перед вами?» А втім, він був душею не зла людина, добра з товаришами, послужлива; але генеральський чин зовсім збив його з пантелику».

Велике місто байдуже до своїх численних мешканців: «І Петербург залишився без Акакія Акакійовича, наче в ньому його ніколи й не було. Зникла і сховалась істота, ніким не оборонена, нікому не дорога, ні для кого не цікава, що навіть не привернула до себе уваги і природодослідника, який не промине настромити на шпильку звичайну муху і роздивитись її в мікроскоп...»

Трактування фіналу, значення елементів фантастики в реалістичному творі

Трохи дивним здається фантастичний фінал у такому реалістичному творі. Проте хоч у такий спосіб можна було відновити несправедливість, помститися можновладцям за кривди. Напевне, це було нездійсненною мрією багатьох людей. Гоголь, як глибоко релігійна людина, вірив, що «і воздасться злодіям за злая».

Тема «маленької людини»

Протягом усієї повісті читач відчуває співчутливе ставлення автора до долі свого героя, якого згодом у критиці назвуть «маленькою людиною». Гоголь показує, що головний герой нікого не чіпає, не бажає нікому зла, живе у своєму маленькому світі з його маленькими радощами. І, безперечно, має право на щастя. Він слабохарактерний, замкнутий, боязкий і не дуже кмітливий, але це не дає права іншим, сильнішим і владнішим, знущатися над ним. Та що там сильнішим! Вільне поводження з ним дозволяють навіть нижчі за чином та сторожі тільки тому, що він не ладен був давати відсіч, захиститися. Насправді той, хто дозволяє собі насміхатися над іншими, ще нижчий та обмеженіший за стражденного чиновника. Цей твір — ніби застереження людині, що за всі свої вчинки їй колись-таки доведеться відповідати.

Акакій Акакійович і «значна особа»

Башмачкін	Генерал
Спільне
Обидва слабкі й грішні; ідуть на вечірку — кожен у своє товариство; випивають по дві склянки шампанського; обидва стають від того веселими; обидва, хоч і по-різному, звертають увагу на жінок; нарешті, обидва втрачають свої шинелі, переживаючи одвічне людське почуття — страх
Башмачкін		Генерал
Різне
1) Щасливий своїм життям		1) Нещасливий
2) Беззахисний		2) Захищений
3) Бідний		3) Багатий
4) Нерозумний		4) Розумний
5) Шинель для нього — дорогоцінність		5) Шинель для нього — просто одяг, дрібниця

Ідея повісті

Ключ до розуміння ідеї повісті слід шукати у словах самого М. В. Гоголя: «Навіщо ж зображувати бідність. і недосконалість нашого життя, вихоплюючи людей із життя, віддалених завулків держави? .ні, буває час, коли інакше не можна спрямувати суспільство і навіть покоління до прекрасного, поки не покажеш усю глибину його справжньої мерзенності».

Тож головними думками повісті Гоголя «Шинель» є критика тогочасного суспільства, байдужого до «маленької людини», заклик до милосердя, любові та взаєморозуміння між людьми, утвердження права кожної людини на гідні умови існування та справедливе ставлення до неї.

С. Бродський. Нова шинель. Ілюстрація до повісті М. Гоголя «Шинель». 1978—1981

Розширюємо світогляд

У царській Росії існував «Табель про ранги» (громадянські, військові, придворні чини). У ньому було визначено 14 класів — від колезького реєстратора (XIV клас, найнижчий), губернського, колезького секретаря, титулярного радника (ІХ клас), статського радника, таємного радника до дійсного таємного радника І класу.

До чиновників І—ІІ класів зверталися «Ваше високопревосходительство», III—IV класів — «Ваше превосходительство», V класу — «Ваше високородіє», VI-VIII — «Ваше високоблагородіє», IX-XIV класів — «Ваше благородіє».

Акакій Акакійович Башмачкін був титулярним радником ІХ класу, і до нього належало звертатися «Ваше благородіє». Як бачимо, незважаючи на порядок і користуючись сумирністю, беззахисністю героя, його не вітали, а то й просто ігнорували навіть сторожі. Для порівняння: О. С. Пушкін після закінчення ліцею мав VIII клас.

ЕК. Під впливом «Петербурзьких повістей» Гоголя з’являються твори М. Некрасова «Про погоду», «Пісня про вільну людину»; М. Салтикова-Щедріна — «Заплутана справа»; Ф. Достоєвського — «Бідні люди», «Записки із мертвого дому», «Принижені й скривджені»; В. Гаршина — «Художники»; А. Чехова — «Три роки» та інші.

Літературний ринг

Один із літературних критиків, сучасник Гоголя, відгукуючись на твір російського письменника Ф. Достоєвського, у якому той порушував проблему «маленьких людей», писав, що, мовляв, «жодних там отих “бедных людей” немає, а є всього тільки “глупые люди”»

«Чи згадує Гоголь про якісь недоліки Акакія Акакійовича?» — запитує Чернишевський: «Ні, Акакій Акакійович безумовно безневинний і славний; усе лихо його приписується байдужості, вульгарності, грубості людей, від яких залежить його доля. Які ниці, огидні співробітники Акакія Акакійовича, що глумляться над його безпомічністю! Як злочинно неуважні його начальники, що не розуміють його тяжкого становища й не прагнуть допомогти йому! Акакій Акакійович страждає й гине від людського жорстокосердя. Так, підлим вважав би себе Гоголь, якби розповів нам про нього іншим тоном...»

Якої ви думки про це? Бідні, «маленькі люди» потрапляють у скрутне становище, страждають найчастіше через свій характер чи через несправедливість суспільного устрою, злих людей?

1. Чому письменник, детально все описуючи, не називає департаменту, у якому служив Башмачкін?

2. Що означає ім’я головного героя повісті «Шинель» і яке це має значення для розкриття теми та ідеї твору?

3. Як минало життя чиновника Башмачкіна? Чим він захоплювався?

4. Як би ви назвали його, зважаючи на рід діяльності і ставлення до своєї роботи?

5. Чому над ним насміхалися інші чиновники, особливо молоді, і не поважали навіть сторожі?

6. Як Акакію Акакійовичу вдалося зібрати кошти на нову шинель?

7. Як мрія про новий одяг, а потім і придбання її змінили героя?

8. Як почувався Башмачкін на вечірці? Чому?

9. Що наповнювало внутрішній світ Башмачкіна?

10. Що спричинило трагедію в житті героя — пограбування чи те, як поставилися до цього відповідальні службовці, його товариші по службі, «значна особа»?

11. Хто, на вашу думку, винен у смерті Акакія Акакійовича — він сам, лікар, бідність, поліція, «значна особа», товариші по службі чи збіг обставин?

12. Яким є, на ваш погляд, ставлення автора до живого Башмачкіна і до його привида?

13. Чому привид знімає шинелі з усіх, «не розбираючи чину й звання»?

14. Чому М. В. Гоголь вдається до фантастичного фіналу?

15. Якою є основна думка твору?

16. Що смішного, а що сумного у творі письменника?

1. Як ви вважаєте, Башмачкін і генерал — абсолютно різні чи мають щось спільне? Що в них спільного і чим вони різняться?

2. Чого більше у творі: гумору чи сатири? Що ви можете сказати про гоголівський гумор?

3. Чи справді ми вийшли з «шинелі», чи, може, і досі в ній переховуємося?

Запам’ятайте! Творчість М. В. Гоголя мала величезний вплив на розвиток російської, української та світової літератур. Письменник показав світові поетичну Україну з її звичаями та фольклором, героїчне козацтво; висміяв чиновництво, гаряче став на захист «маленької людини».

Усвідомте, що кожна людина має право на повагу її людської гідності, на гідне матеріальне забезпечення; насмішка, знущання над слабшим принижують, передусім, самих кривдників, показують їхнє духовне убозтво.

ЕК. Проаналізуйте специфіку розкриття теми грошей та їхнього впливу на людину у творчості О. де Бальзака й М. В. Гоголя.

ЛК. Створіть презентацію проекту «Утілення образів і сюжетів творів О. де Бальзака, М. В. Гоголя в мистецтві (ілюстраціях, кіно, театрі тощо)».

Уявіть ситуацію і складіть алгоритм своїх дій, поясніть свої вчинки та міркування.

• У вашому класі є учень, якому завжди не таланить, із ним постійно трапляються прикрі історії. Він із малозабезпеченої сім’ї, не може модно одягатися, мати дорогі гаджети. Але вчиться старанно, нікому не заважає. Багато однокласників над ним насміхається просто заради розваги.

• У вас є мета — придбати якусь дорогу річ. Батьки не можуть виділити таку суму із бюджету родини. Можна, звісно, просити, наполягати, скаржитися, ображатися, а можна...

М. Грушевський уважав Гоголя «одним із найгеніальніших людей, яких дала Україна». «Наш безсмертний Гоголь»,— говорив про нього Т. Шевченко. Уже своїм сучасникам Гоголь відкрився як справжній чарівник слова, який діставав його із гущавини народного життя і перетворював на поетичний феномен. Він бачив у слові не тільки засіб інформації, а, передусім, джерело поезії.

Гоголь ніби й не розповідав, а малював. Звісно, ця манера позначилася на його писаних творах, а вже літературознавці дійшли висновку: «Гоголь перекладав свої сюжети мовою живописних образів».

Зрештою, це відомо кожному школяреві, який вчив напам’ять знамениті «пейзажні» уривки класика — про українську ніч, степ чи Дніпро. І коли потім раптом потрапляєш до якоїсь незайманої місцини, мимоволі пригадуєш, що ти уже бачив цю красу — бачив очима Гоголя.